Версальський палац (резиденція французьких королів)

Версальський палац або Версальський замок — палац у Версалі, колишня резиденція французьких королів.

Побудований в стилі класицизму у 1661-1710 рр. на місці замку Людовика ХІІІ (фактично увібравши Старий замок) Новий замок  разом з величезними Версальськими садами, Великим та Малим Тріанонами, Селом королеви складають єдиний палацово-парковий комплекс.

Над будівництвом всього комплексу разом із садами працювали найкращі французькі архітектори свого часу — Луї Ле Во, Андре Ленотр, Франсуа д'Орбе, Жюль Ардуен-Мансар, Ґабріель та ін. Внутрішнє переоформлення та перебудови внутрішніх покоїв Версальського палацу відбувались практично весь час, поки він був головною резиденцією — з 6 травня 1682 р. по 6 жовтня 1789р.: при королях Людовику XIV, Людовику XV та Людовику XVI.Великі апартаменти короля та королеви з'явились у результаті перебудови Замку Людовика ХІІІ займачи саме центральну частину палацу на бельетажі. В цьому архітектор Луї Лево слідував за італійськими впливами XVI-XVII ст. Вони будувались з 1671 по 1681 рр.

Лево використав ідею інфаладного розташування семи залів сюжетно та за назвою пов'язаних із планетами та античними божествами, яких символізували відповідні планети. Це була геліоцентрична система, що зосереджувалась навколо Салону Аполлона, який спочатку мав бути спальнею короля.

Зали мали такі назви:

1. Салон Венери — для розставлення їжі;
2. Салон Діани — служив кімнатою для гри у більярд;
3. Салон Марса — використовувся, як бальна зала;
4. Салон Меркурія — для гри у карти;
5. Салон Аполлона — як музична кімната.                                                                                 Цих п'ять салонів залишались основої Великих апартаментів короля, до поки у XVIII ст. не були додані салон Достатку та салон Геркулеса.

Хоча Великі апартаменти призначались спочатку для щоденного використання, але швидко стали лише парадними залами де проводились різноманітні церемонії та прийоми.

На сьогодні комплекс Версальського замку включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

.

Мавзолей Тадж-Махал, Агра, Індія

Тадж-Махал — монумент, розташований за два кілометри від міста Агра , на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї персидської дружини Мумтаз-Махал (в дівоцтві Арумад Бану Бегум), також відомої як Мутмаз-Ул-Замані, племінниці впливового царедвірця при дворі індійського правителя. Будівництво зайняло 22 роки (з 1630 по 1652 рік).
Висота Тадж-Махалу з маківкою досягає 74 м. В його основі лежить квадратна платформа зі сторонами понад 95 м. По кутах мавзолея розташовані чотири мінарети.

Стіни викладені полірованим мармуром, зовні в деяких місцях доповнені червоним піщаником. У вікнах та арках — ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані сурами із Корану арабськими літерами.

Більшість дослідників вважають, що Тадж-Махал побудовано з матеріалів, які привозилися з усієї Індії і Азії. Для транспортування будівельних матеріалів використовували понад 1000 слонів. Білий мармур привозили з Раджастану, яшму з Педжабу, нефрит і гірський кришталь з Китаю. Бірюзу завозили з Тибету, лазур з Афганістану, сапфіри з Шрі Ланки, сердолік з Аравії.

У будівництві брало участь до 20 000 робітників. Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розробці проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним з авторів був сам Шах Джахан, який мав високий художній смак.

Навколо Тадж-Махалу Шах Джахан висадив сад, причому сам мавзолей знаходиться на початку саду. В центрі саду є мармурове водоймище. Вздовж зрошувального каналу з фонтанами висажені кипариси.

Напроти Тадж-Махалу, на іншому березі Джамни, Шах Джахан хотів побудувати ще одну гробницю, для себе, тієї ж форми, що й Тадж- Махал, але із чорного мармуру. Обидва мавзолеї повинні були з'єднуватись мостом. Та після того як син Аурангзеб усунув імператора від влади, плани не втілилися в життя. Після смерті Шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз-Махал. На їхніх могилах лежать плити, прикрашені орнаментом із золота та срібла.

Найкраще місце на землі-це Україна...

«Є на світі моя країна,

найчарівніша, як перлина.

В моїм серці вона єдина.

Це моя Україна».

У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене такою Батьківщиною є моя рідна Україна.

Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників.

На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе.

Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну Україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають.

Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. І тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу.

У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати.

Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще. А сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.

Пізанська вежа

Піза́нська вежа — частина ансамблю міського собору Санта-Марія Маджоре в Пізі. Вежа є дзвіницею собору і примикає до його північно-східного кута. Знаменитий соборний ансамбль в Пізі — шедевр середньовічної італійської архітектури. Вежа відома тим, що сильно нахилена.

Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів. На вершину вежі ведуть сходи в 294 ступені, піднявшись якими на самий верх можна оглянути всю округу. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З верхнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги падаючого тіла.

В 1911 році було зафіксовано, що вершина нахиляється на 1,2 мм в рік. У 2006 році вершина вежі була відхилена на 5,3 м від центру.

З 1990 року через побоювання, що будь-якої миті може статися обвал вежі масою 14 500 тонн, до неї перестали пускати туристів.

Останніми роками багато архітекторів були сильно стурбовані тим, що кут нахилу вежі став дуже великим і існував величезний ризик, що в один день вежа просто звалиться. Саме тому останнім часом проводилася низка заходів, які дозволяли утримати вежу від подальшого падіння. Так з 1994 року від падіння її утримували спеціальні свинцеві противаги. А в 2001 році були завершені роботи з профілактики від можливого падіння Пізанської вежі. Розпочати роботи спонукало обвалення менш відомої падаючої вежі в місті Павія в 1989 році, коли під завалами загинуло четверо осіб.

У червні 2007 року було закінчено роботи зі зменшення відхилення вежі. Міжнародна група рятувальників Пізанської вежі прибрала з північної сторони вежі 70 тонн ґрунту, що призвело до повороту спорудження в цей бік. Рух контролювався за допомогою 600 тонн свинцевої баласту-противаги у вежі і системи металевих тросів, що закріплювали визначну пам'ятку. Проект обійшовся в 20 мільйонів доларів. У результаті робіт удалося на 45 сантиметрів зменшити відхилення верхівки вежі. Таким чином падаюча вежа повернулася до положення 1838 року.

Скляна піраміда

Скляна піраміда Лувру у дворі Наполеона  служить головним входом до Лувру та є одним із символів Парижа.Через 200 років після Французької революції президент Франсуа Міттеран запропонував проект «Великого Лувру». Міттеран хотів перетворити королівський палац в найбільший музей у світі. Його ідеєю було також продовження історичної осі Парижа - дев'ятикілометрової перспективи, що проходить по Єлисейських полях. Так званий Тріумфальний шлях бере свій початок від кінної статуї Людовика XIV, розташованої біля піраміди Лувру, проходить через Тріумфальну арку й закінчується Великий аркою в сучасному кварталі Парижа Дефанс.
Спочатку проект скляної піраміди був оцінений у пресі доволі критично, проте з часом піраміда стала сприйматися як невіддільний елемент імператорського палацу, надавши ансамблю нотку сучасності. Проект освітлення розробляв американський світлодизайнер Клод Енгл, що встановив галогенні лампи по внутрішньому периметру піраміди. Через 15 років керівництво Лувру замінило колишні лампи на металогалогенні, що мають меншу потужність і більшу світловіддачу. Так, завдяки «холодному» освітленню, піраміда набула сучаснішого вигляду. Дизайнерське рішення Енгла залишилося недоторканим.

• Піраміда складається з 603 ромбоподібних  і 70 трикутних скляних сегментів товщиною 21 мм. 
• Висота піраміди - 21,65 м, довжина сторони основи - 35 м, кут нахилу - 52 °.
• Вага піраміди - близько 180 тонн.
• Прототипом послужила піраміда Хеопса.

Годинник Біг Бен

Годинник Біг Бен на башті Парламенту Об’єднаного Королівства чують на всій планеті. Мікрофони міжнародної радіослужби ВВС передають їх бій раз на годину. Ім’я Біг Бена оточують досить цікаві історії. Офіційною версією є те, що дзвін названий на честь сера Бенджаміна Хола, начальника будівельних робіт. За його значні розміри йому дали кличку Великий Бен. Іншою версією вважається те, що дзвін отримав назву від боксера і силача часів правління королеви Вікторії. Кожні два дні годинниковий механізм проходить ретельну мастило і перевірку, враховується тиск і денна температура. Однак, як і будь-який годинниковий механізм, годинник на Біг Бені іноді поспішають.

Годинник Біг Бен отримали широку популярність як безпосередньо в Англії, так і далеко за межами. А у Лондоні з’явилося ціле безліч «Маленьких Бенов», значно зменшених копій башти Святого Стефана з точними годинами на вершині. Ці вежі являють собою щось середнє між підлоговими годинами віталень і архітектурною спорудою. Їх стали зводити майже у кожного перехрестя. Найбільш знаменитий «Маленький Бен» розташований біля залізничного вокзалу Вікторії, однак, насправді практично в кожному районі Лондона можна легко відшукати «Маленького Бена».

Ейфелева вежа — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею, інша, народна назва —(Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою  і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

З початку 20-го століття башта використовується для радіотрансляції. До 1950-х років, набір антенних проводів тягнувся від вершини вежі до будівель на авеню де Сюффрен і Марсовому полі. Ці дроти тягнулися до довгохвильових передавачів у невеликих бункерах, а в 1909 році був побудований постійний підземний радіоцентр біля південного стовпа, що існує і сьогодні.

20 листопада 1913 Паризька обсерваторія використала Ейфелеву вежу як антену, щоб обмінюватися постійним бездротовим сигналом з Військово-морською обсерваторією Сполучених Штатів, яка використовували антену в Арлінгтоні, штат Вірджинія. Ціллю цієї передачі було виміряти різницю довготи між Парижем і Вашингтоном округ Колумбія.

Сьогодні башта використовується як майданчик для ретрансляторів радіо-і телевізійних станцій, а також мобільних операторів.

Центральний парк — Нью-Йорк Сіті парк — оазис, розташований в самому серці Манхеттена. Займає 843 акрів площі (341 га).

Центральний Парк простягається між П'ятою Авеню і Центрально-Західним Парком у східно-західному напрямку й між 110-ю стріт і 59-ю стріт у південно-підвнічному напрямку.

У цьому природному парку розкинулися прогулянкові стежки й штучні озера та ставки, спортивні майданчики й поля. Парк також має пташиний заповідник.

Коли в 1853 Влада Нью-Йорка вирішили землекористування в міському парку, територія була «пустелею» (було тільки невелике поселення рабів-утікачів) між Нью-Йорком і селом Гарлем. У 1857 був оголошений конкурс на концепцію парку. Проект виграв Фредерік Олмстед і Калверт Ваукса називається Грінсворд плану.

Будівництво парку продовжувалося 15 років, працювало над цим проектом 20 тисяч працівників. Великою проблемою було перетворення боліт у об'єкти придатні для парку. Це включало посадку кількох тисяч дерев і перевалку 3 млн кубометрів землі. Парк створений у англійському стилі, має багато великих лук, пагорбів і кілька шляхів для пішоходів. Найголовніша перевага парку — велика кількість дерев (26 тисяч), які майже повністю покривають муніципальні будівлі. Парк привабливий з ландшафтної точки зору для відпочинку і занять спортом. Є ігрові майданчики для дітей. Існує також багато скульптур і Нью-Йоркський зоопарк. З десятків пам'ятників найбільшим і можливо найкрасивішим є пам'ятник короля Владислава Ягелло, авторства Станіслава Островського.

Відповідно до проекту, парк повинен був бути місцем для відпочинку і медитації для нью-йоркців, і це, безумовно, вдалося реалізувати. Протягом довгого часу, парк був також одним із способів соціального експерименту з асиміляції жителів Нью-Йорка з нижчих і вищих соціальних верств. У 1980 була створена організація під назвою " Центральний парк ". Її функція — охорона, ремонт та догляд Центрального парку. У співпраці з владою Нью-Йорка, вони зібрали близько 50 мільйонів доларів США на ремонт парку, дбаючи про видалення графіті. Завдяки їх зусиллям, Центральний парк в наш час- акуратне, чисте місце для відпочинку в Нью-Йорку, який відвідують щороку 20 мільйонів чоловік.

Статуя Свободи — національний пам'ятник США, символ свободи, демократії та справедливості. Це одна з найзнаменитіших скульптур в США та у світі, часто звана «символом Нью-Йорка і США», «символом свободи і демократії», «Леді Свобода». Це подарунок французьких громадян до сторіччя американської революції.
Статуя Свободи стоїть на острові Свободи(до 1956 року острів Бедлоу), приблизно за 3 км на південний захід від південного округу Мангеттен, одного з округів Нью-Йорка.

Богиня свободи тримає факел у правій руці і табличку в лівій. Напис на табличці свідчить  («4 липня 1776»), дата підписання Декларації Незалежності. Одна нога «Свободи» стоїть на розбитих оковах.

У короні статуї розташовано 25 вікон, які символізують земні коштовні камені і небесні промені, що освітлюють світ. Сім променів на короні статуї символізують сім морів і сім континентів, як це вважається у західній географічній традиції. Загальна вага міді, використаної для відливу статуї, — 62 тис. фунтів (31 тонна), а загальна вага її сталевої конструкції — 250 тис. фунтів (125 тонн). Загальна вага цементної підстави — 54 млн. фунтів (27 тис. тонн). Товщина мідного покриття статуї — 3/32 дюйма або 2,37 мм.

Висота від землі до кінчика факела — 93 метри (ця цифра включає підставу і п'єдестал). Висота самої статуї, від верху п'єдесталу до факела — 46 метрів. Відвідувачі проходять 356 сходинок до корони статуї свободи або 192 сходинки до вершини п'єдесталу.

Статуя була збудована з тонких листів міді, які карбувалися в дерев'яних формах. Сформовані листи потім були встановлені на сталевий каркас.

З дня свого відкриття, статуя служила навігаційним орієнтиром і використовувалася як маяк.

Зазвичай статуя відкрита для відвідувачів, як правило, що прибувають на поромі. З корони, в яку можна піднятися по сходах, відкривається великий вид на нью-йоркську гавань. У музеї, розташованому в п'єдесталі (і доступному на ліфті) знаходиться виставка історії статуї.

• 
  

1.  Статуя перемоги, Нью-Йорк, США
2.  Центральний парк в Нью-Йорку, США
3.  Ейфелева вежа, Париж, Франція
4.  Найточніший годинник Біг-Бен, Лондон, Англія
5.  Тріумфальна арка, Париж, Франція
6.  Лувр, Париж, Франція
7. Скляна піраміда Лувра, Париж, Франція
8.  Пізанська вежа, м. Піза, Італія
9.  Кремль (президентська резиденція), Москва, Росія
10.  Червона площа, Москва
11.  Исаакієвський собор, Санкт-Петербург
12.  Мавзолей Тадж-Махал, Агра, Індія
13.  Міський театр у Відні, Австрія
14. Будівля парламенту в Будапешті, Угорщина
15. Єлісейський палац, резиденція президента Франції
16.  Версальський палац (резиденція французьких королів), Париж, Франція
17. Букінгемський палац, резиденція королеви, Лондон, Англія
18.  Білий дім (резиденція президента США), Вашингтон
19.  Пентагон – військове відомство США
20. Будівля парламенту в Лондоні, Англія
21. Єкатерининський палац (Царське село), Санкт-Петербург, Росія
22.  Венеція (місто на воді), Італія
23. Королівський палац, Мадрид, Іспанія
24.  Пуерта де Алькала на центральній площі Мадрида, Іспанія
25. Альгамбра, палац в Гранаді, Іспанія
26.  Кришталевий палац в парку Буен-Ретіро, Іспанія
27. Будівля опери, Сідней, Австралія
28.  Маяк на мисі Фанад, Ірландія
29.  Форт Сохар, північний Оман
30. Заборонене місто, палац китайських імператорів, Пекін
31. Вівтар неба (місце жертвопринесень), Пекін, Китай
32. Єлісейські поля, Париж, Франція
33. Музей Прадо, Мадрид, Іспанія
34.  Емпайр-стейт-білдінг, Нью-Йорк, США
35. Канадська національна вежа (найвища у світі)
36. Будівля конгресу в м. Бразиліа, Бразилія